Номінальний директор – це фізична або, якщо законодавство конкретної юрисдикції це дозволяє, юридична особа, яка офіційно виконує функції директора компанії за дорученням іншої особи. У міжнародній практиці таку модель також називають nominee director або resident director.
FATF визначає номінального директора як особу, яка виконує функції директора від імені та за прямими чи непрямими вказівками номінатора. При цьому сам номінальний директор не вважається кінцевим бенефіціарним власником компанії лише через виконання цієї функції.
Найчастіше послуги номінального директора використовують у міжнародних корпоративних структурах, коли власнику потрібен директор-резидент або представник у конкретній країні.
Для чого потрібен номінальний директор
Причини залежать від юрисдикції, структури бізнесу та вимог банків, реєстраторів або контрагентів. Типові завдання виглядають так:
- виконання вимоги щодо наявності місцевого або резидентного директора;
- представництво компанії у межах погоджених повноважень;
- підписання корпоративних документів, якщо це передбачено договором;
- взаємодія з банками, реєстраторами та іншими установами;
- підтримання корпоративної структури відповідно до місцевого законодавства.
Водночас номінальний директор компанії не повинен використовуватися для приховування реального власника. FATF прямо звертає увагу на необхідність прозорості таких відносин через ризик використання номінальних конструкцій для обходу правил щодо розкриття бенефіціарної власності.
Якщо потрібно оцінити допустимість такої структури для конкретної юрисдикції, можна замовити консультацію щодо послуг номінального директора, його повноважень та можливих обмежень.
Номінальний директор і кінцевий бенефіціар – у чому різниця
Ці поняття не можна ототожнювати. Кінцевий бенефіціарний власник – це фізична особа, яка фактично здійснює вирішальний вплив або контроль над юридичною особою. Українське законодавство окремо зазначає, що формальний або номінальний власник не вважається КБВ лише через юридичне оформлення корпоративних прав.
На практиці структура може виглядати так:
- Бенефіціар визначає економічні цілі та здійснює фактичний контроль відповідно до законодавства.
- Компанія призначає директора у встановленому корпоративними документами порядку.
- Директор діє у межах своїх законних і договірних повноважень.
- Відомості про КБВ розкриваються там, де цього вимагають реєстраційні та AML-правила.
Наявність номінального директора не скасовує вимог фінансового моніторингу та ідентифікації фактичного власника.
Яку відповідальність несе номінальний директор
Формальний статус не означає відсутність відповідальності
Це один із ключових моментів. Особа, офіційно зареєстрована директором, може мати реальні юридичні обов’язки незалежно від внутрішніх домовленостей із власником.
Наприклад, для українських ТОВ директор є одноосібним виконавчим органом, може діяти від імені товариства без довіреності, а члени виконавчого органу можуть відповідати перед товариством за збитки, заподіяні їхніми винними діями або бездіяльністю.
Перед оформленням номінального сервісу варто перевірити:
- законність номінальних послуг у конкретній державі;
- обсяг повноважень директора;
- порядок підписання договорів і банківських документів;
- правила розкриття кінцевого бенефіціара;
- податкові та AML-вимоги;
- процедуру заміни або припинення повноважень директора.
Саме тому послуга «номінальний директор для офшору» або іноземної компанії потребує не лише договору з представником, а й попереднього аналізу корпоративного, податкового та комплаєнс-законодавства відповідної юрисдикції.
