Український дизайнер Роман Прядко продовжує серію візуальних реставрацій автобусів Львівського автозаводу. Після успішного відтворення моделі «Україна-67», він звернув свою увагу на наступний шедевр — «Україна-69». Результат роботи, опублікований на сторінці RP DESIGN, є не просто комп’ютерним зображенням, а глибоким переосмисленням історичної машини, виконаним із повагою до оригіналу та збереженням його пропорцій.

Ця візуалізація виділяється на тлі попередніх, більш сміливих проєктів дизайнера. Прядко не намагався створити футуристичний електробус чи повністю нову модель. Натомість, він представив автобус, який виглядає так, ніби його акуратно відреставрували, замінивши лише ті елементи, які з часом вийшли з ладу або морально застаріли.

Оновлення з повагою до історії

У новому рендері збережено ключові риси оригінального дизайну «України-69»: загальна геометрія кузова, масштабне панорамне лобове скло, майже вертикальна передня частина та видовжений пояс бокового скління. Двоколірне забарвлення — темно-сіро-зелений низ та світла центральна частина — вдало підкреслює ретро-характер автобуса.

Модернізація торкнулася лише функціональних елементів:

• Оптика: Прямокутні фари кінця 1960-х років поступилися місцем компактним LED-рішенням, при цьому збережено їхнє оригінальне розташування та пропорції. Це дозволило уникнути перетворення передньої частини на сучасну світлову смугу.
• Колеса: Замість звичайних сталевих дисків використано великі закриті ковпаки з елементами аеродинамічного дизайну. Низькопрофільні шини та агресивні легкосплавні диски, що могли б порушити гармонію туристичного лайнера, були проігноровані.
• Дзеркала: Вони стали більш компактними, але зберегли класичну форму, що відповідає загальному стилю.
• Салон: Крізь великі вікна проглядаються окремі туристичні крісла теплого коричневого кольору. Стеля та оздоблення виконані у стриманій ретро-стилістиці, а водійське місце залишилося простим, з великим кермом, як і в оригіналі.

Технічні досягнення «України-69»

Модель «Україна-69» була представлена на початку 1969 року для XIX Міжнародного автобусного тижня в Ніцці. Конструктори Головного спеціалізованого конструкторського бюро (ГСКБ) при ЛАЗі, значною мірою спираючись на агрегатну базу «України-67», розробили новий кузов.

Серед ключових відмінностей від попередньої моделі були:

• Перехід від ступінчастого даху до більш рівної лінії.
• Впровадження автоматичної двостулкової передньої двері з сервоприводом, що стало новаторським рішенням для серійних автобусів.
• Додавання аварійного виходу у задньому звисі.
• Система централізованої примусової вентиляції з індивідуальним підведенням повітря до кожного пасажира.
• Збільшення кроку сидінь до 1 метра, що зменшило пасажиромісткість до 28 місць, але значно підвищило комфорт.
• Оснащення заднього побутового відсіку холодильником, раковиною, а також буфетом та гардеробом.

Крім того, було встановлено гідропідсилювач керма від вантажівки Урал-375 та пневматичну підвіску, над якою львівські інженери активно працювали саме на цих експериментальних машинах.

Тріумф у Ніцці

На виставці в Ніцці «Україна-69» здобула низку престижних нагород, серед яких: Великий приз відзнаки, нагороди за участь у туристичному ралі (включно з бронзовою медаллю комісаріату туризму), Кубок оргкомітету за маневреність, а також перехідний приз Луї Боландаро за технічну досконалість ходової частини. Особливо цінною була остання нагорода, адже пневматична підвіска на туристичних автобусах у 1960-х роках ще не була поширеною, а львівські конструктори продемонстрували високу ефективність її реалізації, гідно конкуруючи з європейськими виробниками.

Після виставки автобус експонувався в Брюсселі, а згодом був переданий в експлуатацію Академії наук УРСР. Саме номер «77-29 проба», який зафіксовано на історичних фото, Прядко використав у своєму рендері.

Актуальність цифрових реставрацій

Цифрові рестомоди та візуальні реставрації класичних авто набувають популярності через кілька причин. По-перше, багато радянських прототипів або не збереглися, або перебувають у критичному стані. По-друге, повноцінна фізична реставрація таких масштабних проєктів вимагає значних фінансових вкладень та тривалого часу. Цифровий формат дозволяє оперативно представити потенційний вигляд машини в сучасності та вивчити реакцію аудиторії.

У контексті ЛАЗу, завод фактично припинив своє існування як виробнича одиниця. В умовах зміни призначення території та втрати виробничих потужностей, дизайнерські проєкти стають одним із небагатьох способів зберегти візуальну пам’ять про моделі, що колись гідно конкурували з європейськими туристичними лайнерами.

Хоча такі рендери поки що залишаються виключно дизайнерською роботою, вони мають потенціал стати основою для реальних проєктів, якщо з’явиться замовник, готовий фінансувати обмежену серію реплік або глибоку реставрацію. Стриманість та повага до оригіналу роблять «Україну-69» від Прядка особливо цікавою, адже вона не прагне вразити радикальністю, а демонструє потужність та актуальність оригінальної форми.